Цікаво, чому Ісус напередодні своїх страстей мив учням ноги? «Настала година Йому перейти до Отця з цього світу, полюбивши Своїх, що на світі булидо кінця полюбив їх» (Ів. 13, 1б). Готував до жерт...  Біля Ісусових стіп почуваюся княгинею. Бо Його служіння людям відкриває обличчя Того, Хто є! Коли Він так низько, щоб бути...

Ці три поняття – гідність, служіння, солідарність, які будуть обговорювати під час 10-го Екуменічного соціального тижня в Києві, напевне, кожного з нас раніше викликали роздуми. Адже в житті хоча би раз нас «обпікало» це слово – гідність, ми намагались комусь служити або приймати це служіння, і будувати солідарність у своїй країні. Принаймні якось так це розуміла я до знайомства з Євгеном Глібовицьким, журналістом, політологом, учасником Несторівської експертної групи та Української експертної групи. Це інтерв’ю змінило моє бачення на світ.

Спільнота св. Егідія зародилася в Римі 1968 року, завдяки ініціативі юнака на ім’я Андреа Ріккарді, якому на той час було менше ніж 20 років. Він почав збирати групу ліцеїстів-однолітків, щоб слухати і втілювати в життя основні принципи Євангеліє.  Сьогодні спільнота об’єднує понад сорок тисяч людей. В Україні Спільнота святого Егідія існує у трьох містах – Києві, Львові та Івано-Франківську. Про діяльність Спільноти святого Егідія у м. Києві, виклики та ініціативи, які постають перед її учасниками, а ще – про історії, які змінили життя багатьох людей, – у ексклюзивній розмові з Юрієм Ліфансе, головою Спільноти святого Егідія у м. Києві. Пан Юрій є також учасником X Екуменічного соціального тижня "Гідність - Служіння - Солдірність: на шляху оновлення краъни"у м. Києві (7 –9 червня 2017 року), зокрема круглого столу "Соціальне служіння - місія і покликання церки".  – Пане Юрію, якими є основні напрями роботи та мета Спільноти святого Егідія, насамперед у Києві, на цей час? – Найкраще визначення спільноти дав Папа Франциск під час свого візиту до спільноти в Римі у 2014 році. Він сказав: «Я доручаю вам молитву, бідних і мир». Це мета спільноти, з якою вона живе у будь-якій країні світу – те саме стосується і спільноти в Києві, Львові та Івано-Франківську.

Про сучасний кооперативний рух в Україні та його непростий історичний шлях, основні виклики та перспективи поспілкувались із Зіновієм Свередою. Пан Зіновій працює в сфері кооперації та соціального підприємництва, громадського та сталого розвитку, є експертом з питань реформ та креативної економіки та президентом Українського кооперативного альянсу. Пан Зіновій братиме участь у X Екуменічному соціальному тижні, який відбудеться у Києві (7–9 червня 2017 р.), зокрема модератор панельних дискусій "Сучасний кооперативний рух в Україні як спосіб зміцнення громад", сесії 1 і 2. –  Пане Зіновію, розкажіть, будь ласка, що таке сучасний кооперативний рух у світі та у нашій країні? Яка його структура та як він працює? – Загалом у світі нараховують близько мільярда кооператорів, які працюють у різних напрямах – сільського господарства, житлово-будівельної сфери, споживчої кооперації, охорони навколишнього середовища, спортивної кооперації тощо. Особливо сьогодні все більше стають популярними такі напрями, як IT-кооперація, а також кооперативи альтернативної енергетики.

Екуменічний соціальний тиждень цього року святкує 10-літній ювілей. З цієї нагоди організатори вирішили вперше провести Форум не тільки у Львові, а й у Києві. Тема ЕСТу – «Гідність–Служіння–Солідарніс...  Якщо говорити про гідність, то наша Церква, зокрема тут, у Києві, пробує розвивати християнські світоглядні процеси дуже бережно щодо гідності...

Історія Рахилі невід’ємно пов’язана з її старшою сестрою Лією та їхнім чоловіком. Яків обдаровував Рахиль більшими почуттями, хоча впродовж багатьох років вона не давала йому нащадка. А потім Рахиль стане матір’ю Йосифа, завдяки якому вся сім’я Якова буде спасенною в час голоду. Коли Яків прийшов до краю синів Кедему, біля криниці зустрів трьох пастухів. Запитав їх, чи знають його дядька Лавана. А ті розповіли, що знають, адже його дочка Рахиль є пастушкою і приходить сюди напувати свої стада. «І сталося, коли Яків побачив Рахіль, дочку Лавана, брата матері своєї, то підійшов Яків і відкотив каменя з отвору криниці, і напоїв отару Лавана… І поцілував Яків Рахіль, і підніс свій голос, і заплакав…» (Бут. 29, 10–11). Яків сказав Рахилі, що він її рідня, син Ревеки. Дівчина побігла і розповіла все своєму батькові.