У п’ятницю, 5 жовтня, в межах ХІ Екуменічного соціального тижня у Львові відбулася презентація українського перекладу книжки професора, священика-єзуїта Клауса Шатца “Загальні собори – віхи історії Церкви”.

Ця книга постала з викладів автора у Вищій філософсько-богословській школі св. Георгія у Франкфурті-на Майні, і її можна використовувати як навчальний посібник. Вона адресована насамперед студентам, але буде цікавою також для істориків, богословів і всіх, хто хоче пізнати церковну історію.

З нагоди того, що на презентації був присутній сам автор, ми вирішили взяти у нього коротке інтерв’ю.

 – Шановний професоре, ми раді вітати Вас у стінах Українського католицького університету з нагоди перекладу Вашого твору українською мовою. Ми хочемо дізнатися трохи більше про Вас, Ваше життя, наукові зацікавлення. Розкажіть нам про себе.

Я народився 24 лютого 1938 року у містечку Зіммерн у мальовничій долині Рейну. Після закінчення школи з 1956 до 1962 року я вивчав історію та латинську філологію в університетах Майнца, Мюнхена та Мюнстера. Упродовж цього навчання приєднався до християнської групи інтенсивного духовного життя, яку провадив отець-єзуїт Вальтер Марйо. Одним з завдань цієї групи була також формація для того, щоби бути мирянином, здатним захищати Церкву у секулярному середовищі. Мене привабила харизма Ордену єзуїтів, і таким чином у мене дозріла ідея про те, щоби приєднатися до цього Товариства.

Мушу зазначити, що думка про те, щоби стати священиком прийшла мені лише у контексті покликання стати єзуїтом. Мене ніколи не приваблювала перспектива стати звичайним дієцезальним священиком, оскільки ніколи не мав якихось відносин з проводом моєї дієцезії. Цінував єзуїтів за їхню мобільність, оскільки вони не є прив’язані до якогось одного місця чи дієцезії і вони пропонували величезний спектр зайнятості в межах своєї діяльності.

Отож після завершення вивчення історії та латинської філології, складання державного іспиту, вступив до новіціяту отців-єзуїтів у Падерборні. І після того, як завершив філософські студії в Мюнхені і богословські студії в Вищій філософсько-богословській школі св. Георгія у Франкфурті-на-Майні, прийняв священичі свячення в 1968 році.

Моє начальство чітко бачило, що моєю харизмою є наука і перш за все – історична наука: мене завжди приваблювала історія.

Потім почав студіювати у Римі у Папському Григоріанському Університеті на факультеті церковної історії, спочатку здобув ступінь ліцензованого магістра, а згодом – доктора. Темою мого докторату була «Еклезіологія єпископів антиінфабілістів», тобто тих німецькомовних єпископів (німецьких та австрійських), які були проти дефініції папської непомильності в документах І Ватиканського собору.

–  Чому Ви зацікавилися саме цією темою?

–  Треба зазначити, що після ІІ Ватиканського собору зростав інтерес не лише до церковного богословського мейнстріму, але також і до тих, хто представляв на І Ватиканському соборі ідейну меншість, кого переслідували і які були відкинуті на церковний марґінес. Проте, як виявилося згодом, саме їхні ідеї, які не були гідно оцінені у свій час, стали насінням, з якого проросли ідеї, що розвинулися під час ІІ Ватиканського собору.

Потім я почав викладати церковну історії у Франкфурті на богословському факультеті в Вищій філософсько-богословській школі св. Георгія і викладав її там 31 рік від 1965 року до 2006. Водночас займався також науковою діяльністю, після захисту докторату мав кілька незначних наукових праць, серед них також на тему І Ватиканському собору. Написав більшу працю про дієцезію Лімбурґа, тобто мою дієцезію, до якої також входить і Франкфурт. Її створено 1827 року в результаті політичних рішень Віденського конгресу 1814 року.

Потім заглибився в історію І Ватиканського собору і написав тритомну працю про його перебіг. У цьому контексті мене зацікавила історія догми про папський примат. Отже, написав книжку, яка вийшла у світ 1990 р., «Папський примат. Від його початків до сучасності (богослов’я)». Її перекладено багатьма мовами, нещодавно о. Іван Дацько повідомив мені про плани перекласти її також українською мовою. Пізніше написав книгу про історію Вселенських та Загальних соборів Католицької Церкви, яку ми нещодавно презентували в межах ХІ Екуменічного соціального тижня.

Після цього зосередився на історії отців єзуїтів, частково в Німеччині: від 1998 до 2013 р. працював над історією єзуїтів у Німеччині, від часу відновлення ордену 1814 до 1983 р. (орден ліквідувала Церковна влада від 1773 до 1814 – ред.). Цю книгу надруковано у 5-ти томах 2013 року в Німеччині. Згодом написав історію віце-провінції єзуїтів у Швейцарії, опісля також – невелику працю про період 1947–1983 років про провінцію єзуїтів у Швеції, що має вийти наступного року.

Але мене також дуже цікавить історія єзуїтських місій, перш за все у Латинській Америці, але також у Східній Азії. Тому написав кілька статей стосовно «дискусій про китайські обряди», а також книжку про апостола В’єтнаму Олександра де Роде, що діяв у XVII ст. Він відомий у В’єтнамі, не тільки серед католиків, оскільки створив теперішню систему в’єтнамського письма, тобто адаптував латинський алфавіт до структури в’єтнамської мови.

–  З огляду на те, як багато історичних книжок пишете, Ви, мабуть, відвідуєте також багато архівів, багато подорожуєте? Якою є географія ваших подорожей?

–  Насамперед багато працював в архівах Рима, Парижа, Відня, Мюнхена. Теж відвідав В’єтнам, Японію, Південну Америку.

–  Скільки книжок ви написали?

–   Якщо рахувати томи за окремі книги, тоді їх близько 20.

–  Які з цих книжок стали найпопулярнішими?

–  Найпопулярнішими стали «Історія папського примату» та «Історія Загальних соборів»

–   Якщо Ви пам’ятаєте, на скільки мов були перекладені ці книжки?

–  На італійську, іспанську, англійську, французьку, польську, чеську, а також на корейську. А тепер і на українську.

–  Дякуємо, отче, за інтерв’ю і бажаємо Вам ще багато років плідної праці. Ми вдячні за Ваш візит і презентацію.

Тарас Курилець

Фото Валентини Євтушок

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Домашня Церква

Наталія Ліхновська
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Ніна Поліщук
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
Наталія Ліхновська
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
Наталія Ліхновська
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
Мартa Гладкa
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Марія Гаврилишин
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Олена Гриньків
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Ліда Батіг
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
Марія Голяш
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
Сніжана Зелінська
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
Наталія Ліхновська
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...