Пропонуємо десять найцікавіших фактів із життя священномученика Василя-Всеволода Величковського.

Продовження матеріалу, опублікованого в попередньому номері.

6. Молодий семінарист Василь дуже хотів у ранньому віці вступити до священичого стану. Для цього він доклав немало зусиль, ще будучи дияконом, він написав подання до апостольської столиці з проханням про диспензу і дуже швидко її отримав. Ось як він згадує про цей благодатний час: «Знова радісний день, 9 жовтня, 1925 року – на свято Представлення Івана Богослова, в якому я, маючи 22 роки, одержав велику Тайну священства з рук владики Йосифа Боцяна, Луцького єпископа, великого праведника, що одержав своє єпископство від Митрополита Андрея на висилці, в Росії, здається в Суздалі»[1]. Хоча є згадка в оригіналі споминів написано, що це відбулося 15 липня 1925 року, але згідно з даними Риму в Генеральному Курії ЧНІ, Василь Величковський отримав свячення 9 жовтня 1925 року.

 7.Отець Величковський умів відстояти свою думку та проявити твердість, навіть якщо це стосувалось вищих чинів Церкви. У 1940 році настав час празника Матері Божої Неустанної помочі – час процесії через місто. У своїх спогадах Величковський розповідає, що «люди були втішені, що празник буде нормально, як завжди». Потім казус: «Кілька днів перед празником Єпископ Григорій Хомишин сказав мені, щоб не робити процесії через місто, бо то небезпечно. Я відповів, що годжуся, тільки, коли люди спитають, я скажу, що це на розпорядження Єпископа. Єпископ не згодився, тоді я сказав, що сам особисто не маю права касувати звичаї в богослужбах, і брати на себе відповідальність перед настоятелями і народом»[2]

8. Блаженний Величковський був непохитний у своїй думці про возз’єднання Католицької церкви з православною. Це був 1944 рік. Енкагебісти окружили цілий монастир, у якому перебував отець, і кликали за ним, щоб арештувати. Далі отець згадує у своїх споминах: «Я післав до розмовниці свого заступника, а сам задніми дверми в город-сад, де між корчами присів». Бачимо, що блаженний також мав страх у своєму житті і не завжди знав, як вчинити правильно. Правильне рішення йому допомогла прийняти Матір Божа, до якої він звернувся у молитві «Богородице Діво» і зрозумів, що треба повертатись до хати і здатись у руки НКГБ. З часом начальник КГБ розпитував Величковського, як він ставиться до з’єднання Греко-Католицької Церкви з «русскою православною»? Він відповів: «Ні, ніколи, в жадному случаї». «Подумайте, бо тут ходить про ваше життя. Або підпишете православіє і зараз ви вільні і йдете додому, а коли ні, то ви звідсіля не вийдете[3]», – шантажували Його. «Даремний ваш труд, марні слова, шкода часу, я раз сказав «ні» і то назавжди, і ви можете мене стріляти, убивати й іншого слова від мене не почуєте». 

9. Перебування в камері смертників визначально вплинуло на життя отця-редемпториста. Саме це визначило його харизму серед блаженних – покровительство ув’язнених. Величковський спочатку не хотів приймати цього, навіть був дещо категоричний. Ось до прикладу така історія. «Рано, після снідання, відзивається старший камери, бувший робітник Київського Арсеналу: «Панотче, просимо вас, розказуйте нам, ми хочемо вас послухати». Відповідаю: «А я вас прошу, дайте мені спокій, бо що ви любите, я того не вмію розказувати, а знову це, що я вмію, ви того не любите». «Що ви, панотче, ми ж всі в обличчі смерти, може це послідний день для кожного з нас, тому ми хочемо почути Божі речі, про молитву, про сповідь. Ми ж і молитви не знаємо. Будь ласка, учіть нас!»[4]. Після цього випадку і далі Величковський часто служив ув’язненим.

10. У 1959 році ісповідник отець Василь-Всеволод дістав номінацію на єпископа Луцького. Як згадується у книзі про життя блеженного[5], Архиєрейське свячення уділив йому один з найвищих служителів Церкви Патріарх Йосиф Сліпий у 1963 році. Далі йдеться, що як єпископ підпільної Церкви Владика Василь-Всеволод розгорнув дуже ревну діяльність. Він відправляв Службу Божу, уділяв святі таїнства, включно з рукоположенням нових священиків. …Єпископ Величковський був дуже відважний і заповзятливий у своїй праці[6].

Підготувала Наталія Ліхновська

[1]Життєві спомини Блаженного священномученика Василя Величковського Ч. Н. І./ Каплиця мученика Василя Величковського. – Вінніпег, Манібота, 2016. – 68 с.

[2]Життєві спомини Блаженного священномученика Василя Величковського Ч. Н. І./ Каплиця мученика Василя Величковського. Вінніпег, Манібота, 2016. – 68 с.

[3]Там саможе.

[4]Там саможе.

[5]Моя надія – Ісус і Марія! Життя священномученика Василя-Всеволода Величковського/ Упоряд.ник – о. Ігор Цар. –Львів, 2013. – 92 с.

[6]Там само.же