Її життя подібне до пригодницької історії, в якій переплелися війна і мир, біль і радість, розчарування і велика надія. Та крізь усе життя великою червоною ниткою проходила безмежна любов до Бога.

Майбутня схимонахиня1 Марія (Фаїна Ляхер) народилися у єврейській родині 12 січня 1917 року у Перемишлянах Львівської області. Ще із самісінького дитинства вона відчувала свій поклик до Бога і несвідомо тягнулася до християнської віри. Вчилася вона у Перемишлянській гімназії разом із українськими та польськими дітьми. Опісля ще навчалась три роки у Львівській консерваторії, проте не закінчила її у зв’язку з війною. Як згадує сестра Марія: «Все моє юнацтво було біля українців. Я співала в хорі у Просвіті. Мій батько працював в торгівлі, а мама була надзвичайно побожна людина, і коли йшлося про комсомол, то сказала мені: “Я би воліла тебе бачити на катафалку, ніж у комсомолі!”».

До християнської віри її привели важкі життєві випробування, які випали на долю її родини. Як і кожного єврея, їх переслідували вороже налаштовані німецькі окупанти. Як потім напише у своїх спогадах сестра Марія, саме у цей період вона зрозуміла своє покликання: «Для мене стало зрозуміло, що цілий світ, його життя і щастя минають і не залишають по собі сліду. І моє щастя минуло мов сон, і, крім зболілого серця, не залишилося нічого. Все минає, тільки один Господь Бог Вічний, Незмінний, тільки Він є Одиноким Паном життя і тільки Йому воно належить. На руїнах мойого земського щастя зродилося нове вічне нескінченне».

Уже в 1943 році Фаїну Ляхер охрестив о. Луцишин, декан Осталовицький, тому що жили у неспокійний час. Спочатку думали дівчині зробити арійські документи, проте її знали люди.

Крізь усе життя сестра Марія пронесла платонічне кохання до патріота України, члена ОУН Володимира Заплатинського, з яким ще вчилася у гімназії. Саме йому жінка завдячувала своїм життям і життям своїх рідних. Саме він визволив її батька від рук фашистів, а потім довго переховував усю родину Ляхер, ризикуючи своїм життям. Все життя сестра Марія молилася за нього, спочатку за здоров’я, а згодом і за упокій його душі.

Саме Володимир Заплатинський спровадив майбутню сестру Марію до отців Студитів Унівського монастиря. Зі сльозами на очах розповідала, як зустрів її брат Віталій, як перебрали у монаше вбрання. Жила вона з сестрами, які з теплим співчуттям ставилися до неї. День у день потерпали від страху, молилися ревно, бо знала, що наражала на смертельну небезпеку весь монастир. Адже німці робили страшні ревізії. Як пише у спогадах жінка, тут вона віддалася під опіку Матері Божій Унівській і під час молитви почула таємний голос, який говорив їй, що саме тут її місце.

Свої перші обіти сестра Марія склала у присутності Климентія Шептицького, а схизму прийняла у 1950 році. Жила у Якторівському монастирі, проте після війни, коли на Західну Україну прийшла радянська армія, її разом з іншими сестрами «попросили» із монастиря. Сестра Марія зі своїми подругами повернулися у рідні Перемишляни, де спочатку працювала вчителькою в музичній школі, а невдовзі головною медсестрою міської лікарні.

У Перемишлянах та і за його межами не було б людини, яка б не знала сестру Марію. Вона відігравала важливу роль у підпільному житті. Усі знали, що ота особа у білому халаті чи за фортепіано – то монахиня. Вона могла порадити і розрадити, допомогти і напоумити. Багато хто із тодішніх керівників знали, що саме їй можна довіритися, що саме вона буде мовчати як камінь.

Не раз добрим і теплим словом згадують її усі, хто з нею був знайомий. Дуже влучно і гарно про неї написала Іванка Демид-Крип’якевич у спогадах: «Сестра Марія (Ляхер) ходила по водах. Один раз полюбивши Бога, полюбивши Українську Церкву, полюбивши, врешті-решт, людину, яка поклала своє життя на вівтар свободи, – повстанця Володимира Заплатинського, – вона відкрила в собі такий потенціал любові, який міг би зігріти цілий світ. Ця невисока аскетична жінка з очима старозавітної Рахилі чи Рути мала надзвичайні дари. Один із них – чути і бачити людину. Вона вміла слухати, співпереживати, з нею приємно було мовчати. Інший дар – м’яке, ніжне сопрано, вміння імпровізувати, тонке почуття гумору. Завжди погідна, спокійна, аристократка у всіх деталях, свій убогий чернечий одяг носила з гідністю королеви. Ніколи вона не говорила зле про когось, ніколи не засуджувала, не нарікала. Пізнавши Правду у своєму житті, вона рушила їй назустріч і йшла по водах, як по битій дорозі. Ішла, поки не побачила простягнуті назустріч руки і почула голос: «Шалом, Маріє!».

22 листопада 2005 року, віддавши глибокий поклін Христові в пресвятій Євхаристії, у своїй келії з молитвою на устах сестра Марія відійшла у вічність. Проте спогад про неї живе досі серед людей.

 

1. схимонахиня - третій, найвищий ступінь чернецтва, що вимагає від богопосвяченої людини дотримання суворішого аскетизму, ніж від інших ченців

Вікторія Дворянин

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Домашня Церква

Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
dalibor
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
dalibor
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
dalibor
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...