Продовження матеріалу, опублікованого у попередньому номері, про виклики мішаних подружжів та можливість такої єдності. Розповідь сім’ї Романа і Соломії Матушевських.

Домашня Церква сім’ї Матушевських

Родина, яка є фундаментом і опорою Церкви та суспільства, чи не найбільше страждає від відсутності єдності християн. Живий екуменізм народжується у сім’ї, тож досвід екуменічних подруж – це сімейне багатство, яке нелегко плекати щоденно. Сьогодні таким багатством з читачами «Духовності» ділиться сім’я Матушевських, яка у шлюбі майже чотири роки. Соломія, римо-католичка, належить до парохії душпастирства отців домініканців у храмі Стрітення Господнього у Львові. Роман, протестант, належить до харизматичної спільноти церкви «Слово життя» у Львові. Сім’я виховує сина Натана, якому три роки, і чекає на другу дівчинку.

 «Під час нашого знайомства на Майдані, під час Революції Гідності у Києві, ми дізналися про нашу належність до різних конфесій. І того ж дня об’єднав нас Ісус, про Якого ми згадали в першій розмові.

Упродовж нашого зустрічання єдиним, що породжувало бурхливі суперечки і конфлікти, були, звісно, розбіжні погляди наших конфесій стосовно, наприклад, Слова Божого і Традиції Церкви, питання Марії, Її культу, культу святих, заступницьких молитов до них, питання сповіді, рукоположення священиків, Папи Римського як наступника Петра тощо… Тому ми переживали такий парадокс: доки ми не заторкуємо теми Бога і релігії – все ідеально, як тільки йдеться про це – суперечки і незгода. Проте завжди перемагала у наших стосунках любов один до одного і примирення, а не «зациклення» на конфліктах. Ми по-справжньому були сильно закохані, Бог нам дав цей дар! Тому ми вирішили одружитися», – розповідає Соломія.

Прийшов час на питання про вінчання. Соломія дуже хотіла взяти шлюб у Католицькій Церкві, чоловік відповідав: «Якщо тобі це дуже важливо – то ок, але чому саме в католиків?… Ми ж даємо клятву один одному, тому можемо і в Протестантській церкві. Проте, я тебе дуже люблю, і якщо тобі це принципово – я згідний». Так вони повінчались у Католицькій Церкві в отців домініканців у Львові.

«Коли у нас народилася дитина, то постало питання Хрещення. Звісно, для мене було дуже важливо охрестити дитину в ранньому віці. У чоловіка зовсім інший погляд на це: виховувати дитину в любові до Ісуса і навчити Слова Божого, а в дорослому віці дитина свідомо вже сама прийме Хрещення в Святому Дусі. Я не наполягала на своєму і не тиснула, але делікатно просила, бо для мене це було справді дуже важливо, і мій коханий знову погодився. З його боку це була жертва заради любові до мене. Ми охрестили Натана на восьмий день після народження.

Щодо недільних мес і служінь, то практично завжди після свого служіння Роман ходив ще й зі мною на месу. Я ж з ним ходила значно рідше, навіть сказала би – на пальцях рук порахувати. Причина: коли народився Натан, то це було занадто важко. А також на проповідях у церкві чоловіка я дуже багато з чим не погоджувалася з пастором, і це було для мене духовно заважко: я всередині себе починала бунтувати, осуджувати, ненавидіти. Тобто, я ще занадто духовно слабка і незріла, щоб приймати пастора і церкву такими, якими вони є», – щиро зізнається Соломія.

Стосовно поглядів на виховання дітей, роль батька і матері у сім’ї та суспільстві, цілей і мети, подруги є абсолютно однаковими і безконфліктними. «Але скоро народиться у нас друга дитина, і питання хрещення чи першого причастя згодом у Натана для нашого подружжя відкриті, невирішені і потребують обговорення», – хвилюється дружина.

«Ми би сказали, що в мішаних подружжях найважливіше ставити на перше місце завжди живого Ісуса і в конфліктних питаннях вчасно йти обом назустріч заради любові один до одного. Не шукати завжди своєї правоти, а бути щасливими.

Екуменічні подружжя – це велика школа, яка дає змогу перевіряти, що є на першому місці у моєму християнстві: справжня віра в Бога і любов до подруга, чи особисті принципи і «власна правота», – переконує подружжя Матушевських.

Підготувала Марта Більська

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Домашня Церква

Наталія Ліхновська
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Ніна Поліщук
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
Наталія Ліхновська
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
Наталія Ліхновська
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
Мартa Гладкa
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Марія Гаврилишин
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Олена Гриньків
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Ліда Батіг
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
Марія Голяш
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
Сніжана Зелінська
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
Наталія Ліхновська
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...