Продовження матеріалу, опублікованого в попередньому номері. Спогади
вірян, які попри погрози і арешти, були відданими своїй Церкві до кінця.

У нашій хаті хрестили дітей

Жінка розповідає, що після 80-х років священики та миряни УГКЦ ставали відважнішими та переховуватись усе ще доводилось. У липні 1980 р. у хаті Пальчикевичів охрещували їхню внучку. О. Роман Єсип зі своїм помічником приїхали зі Львова, щоби відслужити Літургію. Зібралось до 30-ти людей. Наприкінці Служби Божої до хати прийшов голова сільради, запідозрив щось, бо побачив біля хати багато пар взуття. П. Марія встигла заховати священиків у ліжку і накрити периною та покривалом.

 

«Голова увірвався до хати і підійшов до ліжка. Він доторкнувся до покривала, а я запитала, чи у нього чисті руки, бо покривало нове». І він не опирався, пішов геть, але сказав, що йде телефонувати по опергрупу», – розповідає жінка.

П. Марія тоді відчинила вікно, священикам вдалося втекти. Через поле вони вийшли до лісу, а тоді – на дорогу. Там їх підібрав автомобіль, який підвіз їх до Дрогобича на вокзал, а вже звідти вони дістались до Львова.

Жінка також згадує, як на цвинтарі у Стрию відправляли панахиду на могилі матері архиєпископа Мирослава Любачівського. Раптом поприїжджали пожежні машини і хотіли водою розігнати людей. Миряни тоді виявили кмітливість: взяли своїх дітей і підсаджували їх собі на плечі. Пожежники змушені були згорнути шланги і поїхали геть.

 

Історична оцінка Львівського псевдособору

«Львівський псевдособор 1946 року, який насильно приєднав УГКЦ до РПЦ, був порушенням всіх норм і законів», – розповідає мгр. Ігор Бриндак, викладач Дрогобицької духовної семінарії. За його словами, псевдособор здійснювався з грубим насильством і порушував церковні канони, бо відбувався без участі єпископів (Михаїл Мельник та Антоній Пельвецький, які брали участь у «соборі», не мали єпископських свячень в УГКЦ). «Львівський псевдособор суперечив навіть радянській Конституції, яка говорила про відокремлення Церкви від держави і гарантувала свободу сумління», – вважає мгр. Ігор Бриндак.

 

Як склалася доля священиків, про яких згадує п. Марія?

«Що стосується отців Романа Єсипа і Йосафата Каваціва, наші підпільні шляхи інколи перетиналися. Після запроторення їх до в’язниці, ясна річ, я з ними не бачився», – пригадує єром. Матей Гаврилів (ЧСВВ). Священик додає, що у підпіллі діяли неписані закони, а саме: не можна було говорити правду тим, які не мають права її знати.

«Основна помилка отців Каваціва і Єсипа полягала у тому, що вони, зумівши зібрати тисячі підписів від підпільних греко-католиків з проханням надати їм хоча би ті елементарні права, якими користуються інші віровизнання в УРСР, передали своє звернення, на жаль, не до державної установи – Верховної Ради СРСР, але до з'їзду партії КПРС. Звичайно, що це сильно розлютило  комуністів, які мали завдання боротися з релігією, особливо ж, з «уніятами», а не легалізовувати їх. Саме тому цих двох мужніх священиків заарештували», – розповідає отець.

У книзі «Кожна людина – це перш за все історія» єром. Матей пригадує, як на одному допиті він запитав офіцера КДБ, що буде з отцями Кавацівим і Єсипом. У відповідь священик почув таке: «Дамо їм повний клубок. Вісім років». До закінчення слідства ще було далеко. Це показує, що воно було тільки фарсом, щоби надати вирокові якийсь видимий юридичний вигляд. Пізніше священиків Йосафата Каваціва та Романа Єсипа таки засудили до п’яти років позбавлення волі і трьох років заслання. о. Роман Єсип відбув 8 років покарання і повернувся до Галичини. о. Йосафат повернувся, швидше, бо був сильно хворий. Помер у 2010 році.

 

Завдяки чому УГКЦ вийшла з підпілля?

 «Слід одразу сказати, що наша Церква впродовж свого існування завжди була кимось переслідувана і про це свідчить її історія.  Господь Вседержитель у своєму Провидінні це допускає», – вважає о. Матей Гаврилів. За його словами, так склалися обставини, зокрема – поява марксистсько-ленінської безбожної ідеології, створення атеїстичної держави СРСР, проект побудови «світлого майбутнього» без релігії.

«УГКЦ пережила, на зразок первісної Церкви, підпільний спосіб свого життя завдяки вірі, надії і любові: чеснот, які неможливо знищити. А також завдяки мужності і незламному духові усіх єпископів УГКЦ, священиків, монахів, монахинь і вірних, серед яких маємо мучеників, проголошених Папою Іваном Павлом ІІ 26.06.2001 року у Львові», – зазначив священик.

с. Юліана Андрусів (ЗСМСВ) – автор книги «Святі землі української» досліджувала життя та подвиг віри 28-ми новомучеників УГКЦ.

«З певністю можу сказати, що такі люди й зберегли для нас нашу Церкву. Кожен з них віддав своє життя, кожного з них знищували по-різному. Хтось пропав у морозному лісі, бо ніс хворому Пресвяте Причастя, когось розіпнули на в’язничній стіні, комусь ввели отруту і відпустили додому, хтось просто відчинив двері монастиря і отримав кулю в голову. Їхні історії різні, та єднає їх одне – сильна віра в те, що світло не забариться, що темрява довго тривати не може. Тож вони й стали світлом простому народові, і це світло віри освітлює нас сьогодні. Кажуть, що кров мучеників – насіння християн. Вони справді впали в землю молодим, здоровим, непідробним насінням, а наше завдання – не втратити плоди цієї найдорожчої жертви», – розповідає с. Юліана.

Радянська влада знищила багатьох вірних УГКЦ. Тому так важливо для нас сьогодні почути свідчення людей, які пройшли через переслідування, але вижили. Почути, щоби зрозуміти, якою ціною УГКЦ все ж вистояла.

 

Галина Андрусів

Фото: photo-lviv.in.ua 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Домашня Церква

Наталія Ліхновська
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Ніна Поліщук
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
Наталія Ліхновська
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
Наталія Ліхновська
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
Мартa Гладкa
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Марія Гаврилишин
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Олена Гриньків
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Ліда Батіг
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
Марія Голяш
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
Сніжана Зелінська
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
Наталія Ліхновська
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...