8–10 березня згадуватимемо сумну річницю для усіх вірних Української Греко-Католицької Церкви. Саме тоді у 1946 році відбувся Львівський псевдособор, після якого УГКЦ змушена була діяти у підпіллі аж до початку 90-х років. 

 Що пережили у ті часи віряни, які попри погрози і арешти були відданими своїй Церкві до кінця? Пропонуємо розповідь людини, яка брала активну участь у житті підпільної Церкви.   

«Пливе червоний змій, який зруйнує наші церкви»

 89-річна п. Марія Пальчикевич згадує пророчі слова блаженного Василя Величковського, який проводив місії у її рідному селі Завадові на Стрийщині у 1938 році. 

  Наче сьогодні бачить, як блаженний підіймається сходами на проповідальницю, а на плечах несе великий хрест. Ввечері у місцевому храмі зібралась молодь з усіх довколишніх сіл. Усе церковне подвір’я було заповнено людьми. Тоді блаженний Василь Величковський сказав: «Дорога молоде! Зі Сходу на нас наступає чорна хмара. Пливе червоний змій. Він порозбиває наші церкви, він ваші душі зв’яже у пекельні сіті. Він вирве у батьків дітей, а у дітей – батьків і пожене у чужі краї на поталу…»

  І справді згодом так і трапилось. Місцеву церкву у с. Завадові зачинили. П. Марія змушена була таємно ходити у святкові дні на Літургії до м. Стрия, що за 7 км від її рідного села.

 На горищі була капличка

 За словами п. Марії, коли церква пішла в підпілля, усі богослужіння відбувалися здебільшого вночі, у людських хатах. Жінка досі пам’ятає капличку на горищі у Львові. Люди нарядили її, як церкву. «Кімната була невеличкою, але ми там разом молились на Новий рік, на Великдень та інші свята. Люди туди приїжджали з багатьох сіл. Нас було близько 50-ти», – розповідає п. Марія. Священики о. Йосафат Каваців та о. Роман Єсип таємно відправляли у капличці Літургії.

 

Особливе Різдво

 Пані Марія Пальчикевич з трепетом згадує це Різдво, коли церква у рідному Завадові була намертво зачинена. На замку висіли ланцюги. Та разом з чоловіком, уже покійним п. Михайлом Пальчикевичем, не могли допустити, щоби люди в селі залишились без різдвяної Літургії.

«Двоє священиків відправляли різдвяну Службу у с. Колодниця. Там церква була старенька, село – непомітне. Троє чоловіків з нашого села, серед яких був і мій чоловік, взяли коні і санями поїхали в Колодницю. Після закінчення Літургії, чоловіки мали привезти священиків через ліс до нашої церкви у Завадові, щоби відправити Різдво і у нас», – розповідає жінка. П. Михайлові, який був столярем від Бога, вдалося підробити ключ до церкви.

 «Опівночі я мала відчинити тим ключем церкву, – розповідає п. Марія. – Я прийшла, була така пітьма. Я хвилювалась: раптом не зможу відчинити двері».

 Та тут надійшов односельчанин і разом з п. Марією двері до храму вони таки відчинили. Люди уже знали про Літургію, таємно передавали одні одним. Швидко усі зібралися. Приїхали священики, почали сповідати парохіян, а згодом відслужили урочисту різдвяну Літургію.

 За словами п. Марії, навіть серед місцевих жителів були такі, які співпрацювали з НКВС-никами. Тому завжди слід було діяти дуже обережно. Іноді доводилось віджартовуватись. Після того, як жінка відчинила церкву, почали запитувати: а хто це зробив? П. Марія знала, якщо розповість, що це вона, на ранок її вже зможуть заарештувати. «Я спочатку нічого не відповідала. А потім підняла очі догори, а у церкві була ікона, де св. апостол Петро тримає у руках ключі. Я вказала на неї і кажу: «А он дивись, Петро має ключі, от хто відчинив церкву». Жінка розповідає, що напевно Бог наштовхував на такі відповіді, що часто рятувало родину від арештів.

Ми взяли зі собою радіоприймач до Гошева і слухали Літургію з Ватикану

Пані Марія ще з дитинства відвідувала з мамою різні відпустові місця. Було дуже важко пережити те, що радянська влада почала плюндрувати ці святині. У колишніх церквах та монастирях зберігали колгоспний інвентар, плуги.

«Одного разу прийшов до мене мій кум Іван і каже: «Їдьмо до Гошева!» – пригадує жінка. Чоловік взяв зі собою радіоприймач. «Ми вийшли до Гошівської церкви з боку лісу. Кум поставив на підвіконник церкви радіоприймач і налаштував його на Літургію, яку транслювали з радіо Ватикану. Хоч нас було тільки двоє, ми собі офірували, наче були на відпусті», – згадує жінка. 

 

Обшуки і штрафи

П. Марії часто доводилось з чоловіком платити штрафи за свою активну діяльність. Але від арештів Бог оберігав. Жінка тримає у руках молитовник, який придбала ще будучи 12-літньою дівчиною, у храмі св. Юра після Літургії, яку очолював митрополит Андрей Шептицький. Розповідає, що цю пам’ятку про особисту зустріч з митрополитом їй вдалось зберегти, незважаючи на численні обшуки. У хаті подружжя Пальчикевичів їх постійно проводили. У батька була також книжка «Царський в’язень» про Шептицького. Сім’я дуже дорожила такою літературою, адже тримати її у себе вдома було заборонено. Одного разу, коли знову прийшли з обшуком, п. Марія кинула книжку у погріб з картоплею. А іншого разу цю ж книжку повісила у сумці на дерево.

Продовження в наступному номері

Галина Андрусів

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Домашня Церква

Наталія Ліхновська
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Ніна Поліщук
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
Наталія Ліхновська
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
Наталія Ліхновська
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
Мартa Гладкa
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Марія Гаврилишин
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Олена Гриньків
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Ліда Батіг
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
Марія Голяш
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
Сніжана Зелінська
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
Наталія Ліхновська
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...