Блог Олени Гриньків

Олена Гриньків – соціолог за фахом, журналіст – у мріях.

Цікавлять – суспільство, людина в усіх її проявах – соціальному, культурному,

релігійному.

Надихають - люди, книги, роздуми.

Життєве кредо: «Все буде добре!»

Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене виникло бажання перевірити, якою є думка населення України з цього приводу (онлайн-опитування, на жаль, з багатьох причин не дають можливості побачити повну картину). І тут стали в пригоді дані Світового дослідження цінностей (World Values Survey – WVS) – міжнародного соціологічного проекту, який моніторить зміни в переконаннях мешканців більшості країн світу. Науковці розробили дуже потужний блок питань на тему релігійних і моральних цінностей, зокрема запитували й про необхідність релігійного виховання дітей.

На початку ХХ ст. відомий німецький соціолог єврейського походження Георг Зіммель сказав, що війна – це моральний катарсис. Тоді в студентські роки, коли мені випало це дізнатися, його думка здавалась дивною, ледве не цинічною. Про яке очищення може йти мова, якщо війна – це період, під час якого люди в першу чергу вбивають інших людей? Тоді не викликало сумнівів, що війна навпаки має виховувати в людині особливу жорстокість і безжалісність, притупляти усі можливі докори сумління. Але війна – це ще й тоді, коли готовий померти заради вищої ідеї і задля тих людей, котрих хочеш захистити. Це тоді, коли під свистом куль забираєш з поля бою тіло загиблого друга, прикриваючись лише дерев'яним щитом.

Мабуть, кожна людина переживає період особливої розгубленості, що межує з розпачем і зневірою. В такий момент загострено відчуваєш власне безсилля, здається, що на твоєму житті вже давно поставлена крапка, а перетворити її на кому, чи то пак тире, вже не в твоїй компетенції. Тоді починаєш просити допомоги в інших. У дуже крайніх випадках ці прохання переростають у вимоги, інколи навіть з допомогою гримання кулаком по столу. А коли ті небайдужі і найближчі намагаються допомогти, підтримати, розрадити, то часто щось всередині починає бунтувати: «Не така ця допомога. Неповна. Недієва. Невчасна. І взагалі це ті люди винні, що в мене зараз проблеми – в них же чомусь все добре». Це насправді найлегше перекласти відповідальність за власні невдачі зі своїх на чужі плечі.

Останнім часом, коли заводять мову про Церкву, дуже часто торкаються питання секуляризації. Мабуть, перше значення цього терміну, яке кожному спадає на думку, – це розмежування сфер діяльності Церкви і держави. На перший погляд, що могло б бути краще? Держава не втручається в справи Церкви, тож Церква не підлягає впливу політики тієї чи іншої правлячої партії. До того ж лідери церков не мають спокуси взяти на себе функції світської влади, прикладів чого в історії є більш, ніж достатньо.

Кажуть, що Україна сьогодні прокинулася зі сну. Та мабуть вона ніколи й не спала. Вона перебувала в мовчазному вичікуванні того моменту, коли її пробудження буде видно і чутно всім.
Цього моменту ніхто не готував. Правду кажучи, ніхто до нього й не готувався. Якимось дивним чином пробудження назрівало й раптом виявилося, що сотні тисяч українців думають, що щось йде не так, як треба. І тоді, коли вони заговорили про це, стало зрозуміло: ми є.
Особливо знаковим для Євромайдану є те, що українці нарешті визначили, чого вони дійсно хочуть. Звісно, я зараз не маю на увазі шляхи досягнення цілей і вирішення проблем – ці питання ще потребують тривалого обговорення. Але сам факт того, що на сьогоднішній момент українці таки здатні осмислити ситуацію, яка складається в країні (незважаючи на свою до недавнього часу громадянську пасивність), самостійно прийняти рішення про участь в протесті, є свідченням не лише готовності до дій. Це означає, що ми діємо вже, зараз, сьогодні. А отже, повторюсь, ми є.

Наталія Ліхновська
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Ніна Поліщук
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
Наталія Ліхновська
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
Наталія Ліхновська
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
Мартa Гладкa
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Марія Гаврилишин
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Олена Гриньків
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Ліда Батіг
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
Марія Голяш
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
Сніжана Зелінська
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
Наталія Ліхновська
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...
Ми рекомендуємо
  • Фонтан
  • Зимова школа «Львів – місто діалогу»

    Зимова школа «Львів – місто діалогу»