Блог Марії Гаврилишин

Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично повідомляє  друзів: «живий,  де знаходиться не каже, довше 2 хвилин не говорить».  Молодий і успішний, він з готовністю пожертвував кар’єрою заради ідеалів. Пройшов Грушевського та Інститутську без серйозних травм, тому вирішив, що свій обов’язок перед Україною виконав не повністю.

Недавно  від нього   надійшла sms:  «Як ви всі? як там у Львові?». Я розгубилась.  Поки він воює, захищаючи державу від російських найманців, ми, його друзі, живемо як жили – працюємо, закохуємось, читаємо, витрачаємо гроші, мріємо про подорожі та  абстрагуємось від поганих новин.  Хтось збирається одружитися, хтось звільняється, хтось готується до переїзду. Недавно  святкували день народження спільного друга. Імениннику ми подарували, куплене  в складчину, Військове казначейське зобов’язання. Жартували, що з процентами прогуляємо їх наступного року разом. 

Кажуть, мама Дена повністю посивіла за кілька тижнів АТО.  Ми не знаємо точно, але всі відчуваємо якусь провину перед нею та іншими матерями чиї діти зараз на війні, поки ми тут живемо собі  далі.  

У місті все по-старому. Львів’яни повільно, але впевнено рухаються до того з чого починали в листопаді минулого року. 

Пропозиція написати про Тараса Шевченка стала для мене справжнім викликом, з яким я, на жаль, не справилась. Про Кобзаря написано так багато різного - від ґрунтовних наукових монографій до відвертої популістики, що для того, аби щось додати чи спростувати, треба бути справжнім спеціалістом із його біографії і творчості, яким я нажаль не є. Мої численні спроби написати про Шевченка скочувались то у наукову розвідку із сотнею посилань, то у твір, який міг би стати окрасою збірника «250 кращих творів з української літератури для учнів середньої школи».

Мої знання про Шевченка, як не соромно, довгий час обмежувались шкільною програмою, завдяки якій я вже й після отримання атестату не наважувалась прочитати «Кобзар» повністю. Не наважувалась, допоки уже в дорослому і свідомому віці переборола страх нав’язаного зовні списку літератури, щоб раз і назавжди змінити своє бачення українського пророка. За відсутності зовнішнього «стимулу» і стислих часових рамок, я змогла повністю насолодитися Шевченковою поезією і відкрити її для себе.

 

«Я прошу вас пам’ятати, що ми боремось із злом, а не зі злими людьми»

о. Михайло Димид

За останні два місяці в Україні відбулися неймовірні зміни. Всі ми стали свідками народження у боротьбі нового українського суспільства. Того громадянського суспільства, про яке так мріяла молодь, і яке так жваво обговорювали політологи і журналісти. Люди що повстали проти брехні, несправедливості і тиранії змінилися самі і почали міняти державу. Я завжди вважала найбільшим гріхом байдужість, яка за 20 років незалежності, через численні розчарування, стала мало не національною рисою українців. Мені мало вірилось в те, що її можна побороти. Однак, за короткий період ми всі стали свідками і учасниками боротьби України з байдужістю.

Мабуть всі бачили чи чули як за один день для мітингувальників у Києві були зібрані ліки, одяг і гроші; як за кілька годин для чоловіка (Романа Сеника), постраждалого у боротьбі на вул. Грушевського, люди здали крові більше, ніж Центр переливання крові зазвичай збирає за місяць. Ми бачили як люди з обмеженими можливостями допомагали будувати барикади, як жінки збирали для мітингувальників каміння і розносили канапки, як лікарі в організованому нашвидкоруч медпункті рятували людям життя, не очікуючи нічого в замін; як священики вийшли із церкви і стояли під прицілом рушниць між ворожими таборами; як люди без чиєїсь вказівки організували прибирання Українського Дому, який опинився в центрі боротьби і зазнав пошкоджень, і вже до полудня він сяяв чистотою. Ми приходили під суди, де розглядали справи учасників Майдану, і вимагали того ж чого і на площах чи не кожного українського міста вимагали мітингувальники - справедливості.

„Люби свого ближнього, як самого себе" (Мт. 22:35-46) - одна із найбільш повторюваних фраз із Біблії. Як тільки нею не спекулювали. Яких тільки трактувань не придумували. Я безумовно не богослов, але бачу дуже просте і зрозуміле трактування цієї фрази. У межах сучасного суспільства любити ближнього означає   не бути до нього  байдужим. Все здавалося б просто, допоки не зустрічаєшся з проблемою лицем до лиця. 
Не так давно я спостерігала бійку в центрі міста. Наче нічого незвичайного, особливо для поціновувачів російських серіалів. Семеро хлопців били одного. Били жорстоко і натхненно, якщо можна застосувати таке слово для даної ситуації. Навколо стояли люди. Багато людей. З цілодобового клубу, що знаходиться поруч, щоб не пропустити дійства, вийшли охоронці і клієнти.

Наталія Ліхновська
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Ніна Поліщук
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
Наталія Ліхновська
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
Наталія Ліхновська
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
Мартa Гладкa
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Марія Гаврилишин
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Олена Гриньків
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Ліда Батіг
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
Марія Голяш
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
Сніжана Зелінська
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
Наталія Ліхновська
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...
Ми рекомендуємо
  • Фонтан
  • Зимова школа «Львів – місто діалогу»

    Зимова школа «Львів – місто діалогу»