«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які з них можуть згодом випасти на її долю. Я ж подивився слова, які цікавили мене: «Життя», «Смерть», «Віра», «Бог». Можеш мені повірити, їх там немає! Зверни увагу, це все-таки доводить те, що ні життя, ні смерть, ні віра, ні ти до хвороб не відноситеся. Що, далебі, добра новина.»

Кінець весни період, здебільшого, сесійний. І просто не можна не завести собі поверх обов`язкової літератури (ще й з умовою проживання в бібліотеці) улюблену книгу. Нехай не «Медичний словник», нехай «Оскара і Рожеву Пані».

Бо «в «Медичному словнику» є тільки специфічні штучки, проблеми, які можуть трапитися з тією чи тією людиною. Але немає речей, які стосуються нас усіх: Життя, Смерть, Віра, Бог.» А у весняному серці потреба таких понять посилено є.

Так часто людині не вдається жити в своєму дні, а вдається лише на його дні. Оскаровим днем було ціле десятиліття. А 10 останніх днів (за порадами Рожевої Пані) стали для нього цілим століттям, і найголовніше – Оскар дочекався в ньому Бога. «Повірити» - я часто замислююся, що це є чи не найважчим завданням нашого життя.

Бог звик входити в наше життя через інших людей: у вигляді рожевих панянок прямісінько до дитячих сердець. «Щоразу як ти віритимеш у нього, його існування ставатиме вірогіднішим… Якщо будеш наполегливим, він почне існувати у всій повноті. І творитиме для тебе добро.»
95 сторінок щирості стають душевними ліками і спокоєм з місією нагадування про вічне.

«— Оскаре, хвороба — як смерть. Це — даність. Вона не є покаранням.
— Одразу видно, що ви не хворі.»

Очі відкриваються на світ словами десятирічної дитини. Завжди будуть актуальні порозуміння в сімейних відносинах, правдивість і співпережиття земних страждань. Спершу може видаватися , що таким способом Бог виражає на людях свою злість, насправді ж – хоче стати для нас ближчими. Та чи завжди здоровим легше , адже доводиться споглядати за бідою тих, кого любиш. Не всі хворі бояться смерті, як Оскар, більшість боїться не невідомості, «просто шкода втратити тих, кого знав.»

Він протягом того «всього життя» (знову ж таки за порадою Бабці Ружі) писав Богові (в якого не вірив) листи, вкінці кожного з яких підписувався «цілую. Оскар». Помалу звикаючи до факту, що чекає Господа, і лише йому дозволить себе розбудити. Всім нам відома цінність солодкого сну, в який ми прагнемо впускати лише тих, кого любимо.

«І тут я здогадався, що ти йдеш до мене. Був ранок. Я був сам один на Землі. Було так рано, що пташки ще спали, навіть нічна медсестра мадам Дюкрю, напевно, дрімала, а ти намагався запалити світанок. Було важко, але ти домагався. Небо світліло. Ти наповнював повітряний простір білими, сірими й блакитними тонами, проганяв ніч і оживляв світ. Ти не зупинявся. Саме тут я зрозумів різницю між тобою і нами — ти невтомний хлопець! Ти той, хто не знає знемоги. Завжди в роботі. І ось вам день! Ось і ніч! Ось весна! Ось і зима! Ось Пеггі Блу! А ось Оскар! А це Бабця-Ружа! Скільки в нього снаги!

Я зрозумів, що в тому є ти. Що ти розкриваєш мені свою таємницю: щодня дивись на світ так, ніби бачиш його вперше». Це найоптимальніша порада як жити свій день, кожним кроком в якому наближатися до Бога, який безсумнівно принесе нам розуміння вічності. Бо воно таке : «спершу ми перебільшуємо: вважаємо, що подароване нам життя вічне. Згодом ми ним легковажимо, нам здається, що воно пусте, надто коротке, ми майже готові позбутися його. Нарешті ми усвідомлюємо, що це — не дарунок, а лише позика. Тоді ми намагаємося заслужити його. У свої сто років я знаю, що кажу. Що більше старієш, то більше треба мати смаку, щоб цінувати життя. Слід ставати витонченішим, митцем…», любителем Божого мистецтва ставати. І, байдуже, чи тривалістю в 10 днів, чи в 10 років, чи в останні 10 хвилин. Бо життя без Бога – воно і в здоровому тілі хворе. Нехай наш кожен день буде пошуком серця, яке кожної ночі цілуватиме у відповідь Бог.

«— Я хочу сказати, що «Життя» має багато рішень, а тому — жодного.
— А я, Бабцю-Ружо, гадаю, що для життя є одне-єдине рішення — жити.»

p.s :
• якщо ти мовчатимеш, то перетворишся на смердюче сміттєзвалище старих думок.
• що більше ми старіємо, то менше любимо подорожувати.
• перше подружжя вразливе і завжди хитке, але потрібно боротися, щоб його зберегти, якщо воно того варте.
• тільки нецікаві запитання мають остаточну відповідь.

Блог Ірини Іванець

Наталія Ліхновська
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Ніна Поліщук
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
Наталія Ліхновська
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
Наталія Ліхновська
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
Мартa Гладкa
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Марія Гаврилишин
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Олена Гриньків
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Ліда Батіг
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
Марія Голяш
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
Сніжана Зелінська
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
Наталія Ліхновська
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...